Скульптура Св. Онуфрія

Скульптура Св. Онуфрія
Скульптура Св. Онуфрія в селі Рукомиш

Скульптура Св. Онуфрія – Рукомиш

Скульптура Св. Онуфрія у селі Рукомиш…

Саме село розташоване на березі р. Стрипи. В ньому є дивовижний печерний комплекс , церквиця з XVIII ст., столітній костел і сучасна хресна дорога з купою стацій.

Перша документальна згадка про Рукомиш походить з 1453 р. А застигла в камені архітектурна історія в села й того молодша: найдавніша його пам’ятка, розташована під скелями мурована церква св. Онуфрія, походить з 1768 р. (начебто зводилась святиня на місці дерев’яної попередниці). Храм будувався на кошти сільського старости та жителів Рукомиша. Видно, що багатіями не були: споруда скромна, лаконічна – для розквіту бароко, який припадає саме на той час, навіть вкрай лаконічна. Головною її прикрасою була скульптура св. Онуфрія, яка знаходилася в арці у верхній частини вхідної брами. Це  робота самого Йогана-Георга Пінзеля (місцеві скульптуру щиро називали «бовваном» і щороку білили вапном – в результаті Онуфрій був вкритий сантиметровим шаром побілки і майже втратив людські риси. Кам’яна Скульптура Св. Онуфрія (кінець 1750 р.) яка прикрашала браму, що вела до печерного монастиря. Як нещодавно з’ясувалось, це остання робота Іоана Георгія Пінзеля – одного з найкращих тогочасних скульпторів Європи. Як свідчать церковні книги тих часів, другу половину свого життя скульптор жив і працював у Бучачі на замовлення графа Миколи Потоцького. І саме там розміщалась майстерня геніального скульптора, який жив у XVIII столітті.

Відомостей про нього практично не залишилось, але саме витесані ним з каменю твори прикрашають ратушу в Бучачі і церкву святого Онуфрія в Рукомиші. Лише найвідоміші храми Галичини, зокрема собор св. Юра у Львові прикрашені скульптурами цього майстра-новатора, який володів неповторною пластикою.

Скульптура Св. Онуфрія в селі Рукомиш
Скульптура Св. Онуфрія в селі Рукомиш

Що ж до самого Онуфрія, то за однією з легенд, він прожив в самотності 60 років. Годували його ангели та єдине в пустелі дерево, що давало щомісяця плоди з однієї із дванадцяти гілок. Та одного дня знайшов Онуфрія в пустелі монах Пафнутій, побачивши його, Онуфрій розповів історію свого життя і сказав, що на ранок помре. І враз дерево впало. А мешканці пустелі – леви прийшли до тіла Онуфрія і вирили для нього могилу.

IMG_4582Пінзель зобразив святого в стані екстазу – зі здійнятими руками, розпущеним волоссям та бородою до колін. Поруч – зламане дерево, а біля ніг – лев. Це одна з кращих робіт майстра, виконана в камені. А сам св. Онуфрій зображений в драматичному пориві, склавши руки перед собою, повернувши голову до лівого плеча і піднявши погляд вгору.

Адже недаремно цю скульптуру вважають безцінною. А як вона тут збереглася залишається загадкою. Можливо тому, що після багатьох забілювань у ній важко було впізнати шедевр легендарного майстра. А може берегла її тут вища сила.

Церква св. Онуфрія
Церква св. Онуфрія

Церква св. Онуфрія побудована в середині XV століття. Пам’ятка архітектури місцевого значення. Церква простих архітектурних конструкцій, з обмеженим членуванням форм і декоративного оформлення.

IMG_4573Над вхідною брамою, що веде до церкви колись знаходилась кам’яна фігура святого Онуфрія (кінець 1750 років) робота скульптора Пінзеля, одного з найкращих тогочасних скульпторів Європи. Фігура виготовлена із каменю, висота 98 см., в 2003 р. її зняли і частково відчистили від вапна.  Продовжували реставрувати в 2006-2007 рр.Сьогодні фігура зберігається в церкві Св. Онуфрія, в доброму стані.

 

IMG_4577Від адміна: Потрібно відновити історичну справедливість. Першим скульптурою  Св.Онуфрія з с.Рукомиш зацікавився Богдан Максим’як з м.Бучача (нині покійний). Вона стояла у ніші вхідної брами в церкві с.Рукомиш. Саме він очистив її від шару вапна і був вражений побаченим. Під час перебування Бориса Возницького на Бучаччині, який шукав сліди Пінзеля, Богдан підійшов до вченого та й сказав, що ймовірно знайшов скульптуру Пінзеля. “Та шо ти шмаркач знаєш”- була відповідь. Проте довго вмовляти не було потрібно. На жаль не зафіксовано ніде реакція Бориса Григоровича на відео чи фото, але він без вагань підтвердив, що це робота Пінзеля.

Весною 2007 р. в Рукомиші побував польський режисер Єжи Гоффман (автор “Вогнем і мечем”), який був вражений побаченою скульптурою пустельника. Звичайно, хотів забрати з собою. Обіцяв дуже багато. Але отець та громада встояла….

Про те, що земля ця насправді свята, свідчать історичні факти. В часи турецько-татарських набігів та в роки Першої та Другої світових воєн в цих краях тривали кровопролитні бої і місцеві жителі ховались під величними скелями. Адже через село проходила лінія фронту. І снаряди нібито відводила чиясь незрима рука. А зараз на цьому місці встановлена фігура Матері Божої, яка знаходиться в Гроті печери. Встановлена вона на пожертви однієї з місцевих родин. Скульптором цієї фігури є Роман Вільгушинський.

Також церква і печери пам’ятають останні хвилини життя колишнього воїна УПА Юрія Михайловича Михайлецького (1924-1967рр.) Понад двадцять років ховався він у цих краях: в Рукомиші жила його рідна сестра з сім’єю. У 1967 році його хтось помітив і здав в органи. Зрозумівши, що виходу немає і його або поховають заживо, або заарештують, Юрій облився бензином і підпалив себе.

Ці гори навіюють якісь містичні настрої. Ось на одній горі виступи, западини, але якщо уважніше придивитись, то можна побачити обриси обличчя, подібного на Христове.

Люди давно знали про цілющу благодать Рукомиша. У старі часи, у відпуст, вся долина перед церквою була заповнена возами. Тоді до Рукомиша приїжджало не менше людей, як тепер до Зарваниці, щоб вшанувати відомого пустельника IV століття святого Онуфрія, який в молитвах 60 років провів у пустелі і на честь якого була названа скельна церква, а тепер і кам’яна, що стоїть перед Божим гробом.

IMG_4625Нині отець Михайло, парох церкви Св. Онуфрія реалізує тут незвичний проект: він „будує” Хресну дорогу. Одна із стацій Хресної дороги буде присвячена „героїзмові українського народу”. Будівництво стацій фінансують сучасні бізнесмени – меценати, а також вносять свої пожертви жителі сіл Рукомиш, Заривинці, Звенигород. Проте в цьому напрямку є ще багато проблем. Потрібно багато зусиль та коштів, щоб остаточно завершити роботу.

На сьогоднішній день село Рукомиш відроджується як духовна святиня. Кожного року сюди приїжджають прочани з усієї Галичини, Закарпаття, Волині. Тут вони сповідаються, причащаються, слухають молитви. Адже це унікальне місце і справді наділене Божою благодаттю. Хтось із католиків назвав його українським Люрдом, православні кажуть, що Рукомиш міг би стати українським Афоном. Та найголовніше те, що це наша українська святиня, і якщо б вкласти сюди кошти, яких тут не вистачає, Рукомиш міг би стати в майбутньому духовним центром для християн та віруючих. І взагалі, вся навколишня природа тут, як цілюща вода, омиває душі тих, хто сюди приходить від суєти життя та отримання цілющого спокою.

Матеріал підготовлено за допомогою Лариси Легкої,  директора Бучацького районного комунального краєзнавчого музею.

Матеріали з сайту Iсторiя Бучаччини

Статті про Рукомиш:

Рукомиш. Історична довідка про село 

Рукомиш

Чудеса Рукомиша 

Фотографії Скульптури Св.Онуфрія


(Visited 469 times, 1 visits today)