Віра Стецько: Пінзель через призму музейної збірки

У фондах Тернопільського обласного краєзнавчого музею виразно виокремилася збірка скульптури бароко ІІ половини ХVІІІ сторіччя. Тут зберігаються справжні шедеври найяскравішого представника, основоположника нової експресивної пластики Йоганна Ґеорґія Пінзеля (? – кін. 1761).

Колекція сформувалася як систематизоване, досліджене мистецьке явище на початку 90-х років ХХ сторіччя. Зважаючи на проблему браку інформативного матеріалу щодо творчої спадщини Йоганна Ґеорґія Пінзеля і утаємниченість постаті самого скульптора, напередодні була проведена велика дослідницька, пошукова та атрибуційна робота, на базі раніше зібраного експонативного матеріалу. Сьогодні у фондах музею зберігається одинадцять скульптур та рельєфів Йоганна Ґеорґія Пінзеля, матеріали з церкви Святої Покрови та Успенського парафіяльного костьолу в Бучачі.

У травні 1978 року у фонди музею потрапили перші роботи Йоганна Ґеорґія Пінзеля – рельєфи з Покровської церкви: антипендії – “Відсічення голови Іоану Предтечі”, “Чудо св. Миколая”, “Подорож в Емаус”, дияконські двері: “Ангел-Охоронець”, “Благовіщення” (передані в Тернопільський обласний художній музей). Це були важкі часи для пам’яток сакрального мистецтва, які перебували у “закритих”, зруйнованих храмах. Єдиним порятунком для збереження величезної сакральної спадщини стали експедиції науковців, які забирали цінні артефакти у музей. Пам’ятки, які не вдалося врятувати у 80-их минулого століття, втрачені назавжди. Така доля спіткала рельєфи на історичну тематику з Успенського парафіяльного костьолу. Лише за світлинами початку ХХ сторіччя маємо можливість проаналізувати рельєфи, зокрема композиційне трактування епізодів турецької війни. Оборона Бучача від турецьких завойовників у 1672 році, а також вирішальна роль бабусі графа Миколи Потоцького – Терези Потоцької, завдяки якій місто не було зруйноване, стало важливою темою творчости мистців багатьох поколінь.

Вівтарні скульптури з бічних вівтарів Покровської церкви алегоричні постаті Віри, св. Товія, Мужності, Мудрості від 1990-х зберігаються у фондах Тернопільського обласного краєзнавчого музею: храм перепроектовували на природничий музей, скульптури були демонтовані, деякі з них зазнали значних пошкоджень. Скульптури після реставрації у Львівській галереї мистецтв та реставраційних майстернях Вілянувського замку у Польщі, вперше були представлені на виставці врятованих творів Й. Ґ. Пінзеля “Майстер Пінзель -легенда та реальність” (1987). Роботи з Покровської церкви – безцінні шедеври Й. Ґ. Пінзеля, що засвідчують про високомайстерний рівень володіння пластикою в дереві.

Для скульптур, які оздоблювали храм, Пінзель використовував дерево. Власне липа, як більш легкий матеріал для інтер’єрного декору, розкрила пластичні можливості різьби, про які він не міг навіть мріяти в камені, що сприяло появі нової стилістики живописної пластики. Особливо це простежується у трактуванні драперій, ніби завихрених у повітрі. У конструюванні ліній та складок Пінзелю вдалося домогтися пластичних ходів мікеланджелівських фресок, надто у трактуванні алегоричних жіночих образів, граційних і експресивних (“Алегорія Мудрості”, “Алегорія Віри”).

Шукаючи витоків творчої спадщини Пінзеля, яку він полишив на теренах нашого краю, простежуємо ідейну й стильову спорідненість із скульптурою чеської школи першої половини XVIII сторіччя – творами Матіаса і Антона Браунів, Яна Кватайнера, Ігната Плятцера, Лазаря Відмана, а також із засадами рельєфної пластики австрійських майстрів, різьбою майстрів південно-німецьких земель. Бароко в Чехії було органічним стилем, що його розвивали як місцеві майстри, так і художники з инших країн. На їхню творчість мав вплив знаменитий італієць Лоренцо Берніні.

У творчості Пінзеля виразно вимальовуються точки дотику з творіннями великого Берніні. Чеський історик мистецтва Емануель Поха писав, що “римський скульптор Лоренцо Берніні прагнув представити в скульптурі не тільки постать, а й духовне начало, екзальтовану чутливість”. Відчувається, що, працюючи над скульптурою, Пінзель був добре обізнаний з кращими взірцями епохи Відродження. У своїх творах він модифікував естетичний принцип Відродження: висока людяність, увага не тільки на почуттях, а й на значимості героїв. Антропоцентризм Пінзеля, концентрація уваги на найбільш суттєвих психологічних надривах образу, синтез узагальнення й тонке підкреслення окремих форм, масштабність і монументалізм, небачена пластична активність скульптурних форм, – це ті ознаки Пінзелевої пластики, що вирізняють його з-поміж його сучасників, ті пластичні знахідки, які взяли за основу і трансформували у нових пластичних формах майже 40 учнів та послідовників, що працювали разом з майстром та після його смерті. Мистецтво Пінзеля несло в собі наголоси нової естетики ХVІІІ сторіччя, нових художньо-пластичних концепцій та формул, вбираючи історичні традиції місцевої дерев’яної різьби, використовуючи здобутки світових віянь. Як писав дослідник творчости Й. Ґ. Пінзеля Тадеуш Маньковський, “Пінзель є виразником своєрідного напрямку експресивної динаміки. Напруженому драматизмові його образів відповідає підвищена експресивність форми, яка досягається надзвичайно сміливою обробкою матеріалу, трактуванням драперій. Статуї ніби замасковані в буревій заломів і вигинів, що мчать довкола фігур”.

“В добу рококо, – зазначав Дмитро Антонович, – розвинулася пристрасть наповнювати церкви та костьоли цілими рядами статуй, але в них часто більше експресії, завжди багато руху, вони неспокійні. В кращих творах вони справляють враження акцентованою рухливістю і темпераментним поривом”.

Алегоричні постаті Мужності, Віри, Мудрості, св. Товія Йоганн Ґеорґій Пінзель виконав для церкви Святої Покрови, яка була споруджена на місці старої, за одними твердженнями – у 1765-1766 роках (вірогідно, архітектор інженер Станиславської фортеці капітан А. Шюльтцер (Шільцер), однак, оскільки в церкві були роботи Йоганна Ґеорґія Пінзеля, вона могла бути споруджена і у 1755 році (тоді б її проектував архітектор Бернард Меретин, як писав Григорій Логвин, що з архітектурного погляду Покровська церква – рядовий твір Меретина). Існує ще одна гіпотеза. А саме, що вівтарі, царські врата та дияконські врата були перенесені із старої церкви у новозбудовану, і ця думка – найвірогідніша. Для храму внутрішнє оздоблення – різьблені вівтарі з фігурними скульптурами – у 1750-х виконали Йоганн Ґеорґій Пінзель (амвон, бічні вівтарі Миколая та Вознесіння з алегоричними постатями Віри, Мужності, Мудрості (?), св. Товія), а також Ф. Олендзький або Філевич (головний вівтар). У головному та бокових вівтарях Пінзелю також належали антипендії “Чудо св. Миколая”, “Відсічення голови Іоану Предтечі”, “Подорож в Емаус”, дияконські двері: “Благовіщення”, “Ангел-Охоронець”, царські врата (всі – у збірках музеїв). У рельєфах яскраво простежуються засади рокайльного мистецтва, моделювання об’ємів більш деталізоване. Композиції обрамлені асиметричним орнаментом, який будується з переривчастих завитків, де немає жодної прямої лінії. жодного прямого кута – суцільний ланцюг віньєток.

Тривалий час царські врата з Покровської церкви – справжній шедевр пластичної різьби періоду рококо – вважали втраченими. Після багатьох років пошуків наприкінці 2007-го мені вдалося відшукати їх у фондах одного з музеїв Львова, куди їх разом з иншими творами сакрального мистецтва з Бучача у 1960-х привезла наукова експедиція під орудою Віри Свєнціцької.

Хто ж він – таємничий скульптор, який відповів своєму часові величними бароковими пам’ятками, що ставлять його врівень з найвидатнішими европейськими майстрами ХVІІІ сторіччя? Величні монументальні комплекси, які збереглися у нашому краї з далекого ХVІІІ сторіччя, малюють у нашій уяві портрет загадкового майстра. Яким ми хочемо бачити того, хто творив під іменем Пінзель? Хто він, таємничий незнайомець, що з’явився у Бучачі в середині 1740-х років на фабриках графа Миколи Потоцького, і знайшов у цьому місті свій дім, свою сім’ю, свого мецената і свого роботодавця, зустрів свою трагічну смерть (1761)? Усе двадцяте століття було позначене пошуками відповіді на загадку Пінзеля, не дав повної відповіді і початок двадцять першого.

Можливо, скульптура “Алегорія Мужності” стане знаковою у глибшому дослідженні постаті таємничого скульптора. При фотографуванні пам’яток ХVІІІ сторіччя на передпліччі “Алегорії Мужності” виявили зображення – портрет, сповнений трагізму, окутаний настроєм драматичної фатальности, який, на мою думку, є автопортретом Йоганна Ґеорґія Пінзеля. Це єдине пластичне зображення, яке дійшло до нас з тих часів, і хочеться вірити, що знахідка проллє світло на загадкову постать трагічного генія. Уся широка гама душевних порухів деформує, спотворює обличчя, яке набуває драматичної рельєфности на гладкій поверхні плеча скульптури атлетичної Мужності.

Пінзель у своїй творчості керувався прийомами майстрів епохи Відродження, коли митці вводили свої автопортрети у сюжети власних композицій, як, до прикладу, Рафаель, що зобразив себе у композиції фрески “Атенська школа”, чи драматичний геній Мікеланджело, який зобразив свій автопортрет у вигляді трагічної маски на здертій шкірі апостола Варфоломея, яку апостол сам тримає в руці на фресці “Страшного суду” на плафоні Сікстинської капели. Аналізуючи обидва пластичні зображення, а саме, на шкірі Варфоломея, виконане Мікеланджело, та на передпліччі Мужності, вирізьблене Пінзелем, переконуєшся, як багато спільного в образному та пластичному трактуванні автопортретів. Є дещо асоціативно-символічне в тому, що Пінзель зобразив себе саме на плечі алегоричної постаті Мужності.

3 травня 1751 році Пінзель вінчався з Маріанною – Єлизаветою Кейтовою в Успенському парафіяльному костьолі, стоячи перед вівтарем, декорованим його скульптурами: “Св. Вікентій”, “Св. Франциск Борджіа”, в яких він, уже для підсилення пластичних акцентів образів, використовує поліхромію.

У 1995 році у польських архівах історики мистецтва, дослідники творчости Пінзеля П. Красник та Я. К. Островський в церковних книгах Бучацької парафії, які були вивезені з Бучача в Польщу напередодні Другої світової війни, знайшли записи, які засвідчують цю подію, а головне, вперше подають імена сницаря – Йоганн Ґеорґій. Існують ще два записи в книзі хрещень, а саме: про хрещення синів Пінзеля – Бернарда та Антонія. Цінний запис, що дав можливість приблизно встановити рік смерті сницаря, зроблений у метричній книзі 24 жовтня 1762 року, про те, що вдова Єлизавета Пілзнова вийшла заміж за Іоана Беренсдорфа, дає підстави стверджувати, що Йоганн Ґеорґій Пінзель помер наприкінці 1761 року і дружина після річної жалоби по чоловікові вийшла заміж утретє. Однак, записів при смерть самого Пінзеля відшукати поки що не вдалося, як і не вдалося відшукати його могилу в Бучачі.

До цього часу залишається багато невідомих сторінок в біографії геніального скульптора. Хочеться вірити, що виставка творчої спадщини Пінзеля, яка планується у Франції в Луврі, і на якій буде представлено твори Йоганна Ґеорґія Пінзеля із збірок Тернопільського обласного краєзнавчого музею, розширить коло зацікавлень геніальною постаттю експресивного бароко.

завідувач відділу Тернопільського обласного краєзнавчого музею, дослідниця творчості Іоанна Пінзеля Віра Стецько.

http://www.ji.lviv.ua/n63texts/stecko.htm

(Visited 52 times, 1 visits today)